ПІСНЯ ПРО ПЕТЛЮРУ

То ж не сонце засвітило, не зорі засяли,
То ж Петлюру із в'язниці на волю пускали.

Як він вийшов із Лукіянівки, з позалізних гратів,
Рушив з Києва Вкраіну знову рятувати.

То ж не орел попід небесами високо літає,
То ж Петлюра в Білу Церкву спішить, поспішає.

Як приїхав в Білу Церкву, гукнув: "Годі спати!
Час настав за зброю взяти, народ визволяти!"

"Січовики й все козацтво, ще раз кличе мати,
Або вмерти за Вкраіну, чи слави дістати!"

То ж не море зашуміло, не земля здригнулась,
То ж на голос Отамана козацтво проснулось.

Проснулося, зашуміло, до походу стало,
Та й пішло на "добровольців", що волю забрали.

Геть неволю, бий кайдани, що на нас надіті!
Йде Петлюра, іде батько, а з ним його діти.

Шануйтеся "добровольці", буде лихо з вами!
Йде Петлюра з-під Хвастова з орлами Стрільцями.

Мотовилівку минають, на Боярці стали,
Та як вдарять в "добровольців", земля застогнала.

Утікали "добровольці", пагони губили,
Аж по Київ своїм трупом всю дорогу вкрили.

А Стрілецтво гордо, пишно у Київ вступає,
Дзвонять дзвони, гра музика, скрізь "Слава!" лунає

То ж не вітер, то ж не буйний, шумить, ліс гойдає,
То ж Отамана Петлюру Київ зустрічає!